Чи доводилося вам бути на вокзалі? А чи звертали ви увагу на людей, які поспішають на потяг? Велечезний натовп осіб, випадково зібраних разом. Високі й низькі, худорляві, світлошкірі й засмаглі, біляві й чорняві...  І жодної однакової пари. Але попри цю зовнішню відміність, усіх їх об'єднює спільна людська природа, й усі вони створені Богом на Його образ і подобу.  

Як це гарно - відчувати себе дитиною Божою! Бачити в кожному, а не лише серед якогось вибраного кола осіб, бо жодна фізична чи розумова неповносправність не може перешкодити людині відчувати себе дитиною Божою і звертатися до свого Творця: «Отче наш».

Нещодавно 11 червня у м. Львові в рамках  проекту «Центр дозвілля та соціальної адаптації молоді з розумовою неповносправністю» у Шевченківському Гаю було організовано  з'їзд усіх центрів  Карітасу  міст  Стрия,  Дрогобича, Львова та Івано - Франківська, де наша молодь мала можливість відчути себе дітьми Божими в лоні великої спільноти.  У старовинній Церкві Св. Івана Христителя відбувся спільний молебень, під час якого молитва доносилась із щирих уст до неба. Опісля, молодь мала змогу представити свій Центр, та в дружній атмосфері познайомитися однин з одним. Для наших друзів та батьків з Івана - Франківська така зустріч була вперше,  тому мали можливість пізнати щастя родинної єдності. Кожна спільнота визначалась чимось визначалась, але водночас ми всі маємо щось спільне - це унікальність і неповторність. Крім цього відбулася екскурсія по Шевченківському Гаю, де можна було побачити культуру та побут наших предків.  Після закінчення екскурсії   ми відправилися до центру Львова, де побачили архітектуру старого міста у поєднанні із сучасністю.

Головне завданя поїздки - це відчуття спільноти, яка є єднанням у безмежній любові. А також є викликом для суспільства, щоб побачивши, зрозуміли, що особи з розумовою неповносправністю вміють любити,  любити навіть тих, хто зраджує їх, що вони є потрібними, не зважаючи на свою особливість. Вони готові прощати знову і знову, бо понад усе на світі цінують любов.

Повертаючись додому ми заїхали до Унівської Лаври, щоб наповнитись духовною благодаттю, доторкнутись до чудотворної ікони Унівської Богородиці. Напившись освяченої води, помолившись, з миром в душі та великою радістю ми повернулись додому.

«Щоб згасли вогні конфліктів і запанував мир, життєво необхідно щоб люди зрозуміли, що ми всі пов'язані спільною долею. А пов'язані в одній родині людства, ми всі відповідаємо один за одного.»